Є тіло, є світ, є мить, у яку все змінюється. Межа між стабільністю та рухом розмитіша, ніж здається. У новому циклі робіт Володимир Габуда працює з фізичною і метафізичною пластичністю.
Постгуманістична концепція натуракультури позбавляє нас ілюзії окремішності людського та нелюдського. У світі «Мутації» ця думка матеріалізується. Тут немає природи, яка ще/вже не є культурою, та й сам світ діє як фізична стихія, великий організм. Найважливішим є розуміння енергії — невидимої, всепроникної, небезпечної.
З концепції до виставки: «“Мутації” — це афективна ситуація, у яку, наче в пастку, потрапили речі та живі істоти. Під тиском обставин і власної синергії її учасники мають змінити зовнішню і внутрішню форму, аби вижити.
Цикл вихоплює світ на невідомому нам зрізі його буття — що було до, що буде далі. Він розповідає про три виміри: місто, берег та химерний простір. У ньому не ховається втрачений рай, не подано жодного сигналу про утопійне майбутнє. Та чи дійсно метою будь-якого світу є розвиток? Чи дійсно розвиток є чимось іншим, ніж наше спрагнене бажання сенсу? Філософ Юрій Олійник писав: якщо допустити, що історія може мати також нелінійний розвиток, то перше враження буде про “вимкнення часу”. Тоді, згідно з дослідником, є ризик опинитися в “знерухомленому хаосі подій”, та насправді звільнення з лінійної історії не вбиває час як такий. Цикл Габуди можна побачити як одномоментну багатоканальну сцену. Уся серія — тугий вузлом часових режимів. Сплеск енергій, що стався в одній зі сцен, уже ніколи не мине, не розсіється — він завжди буде.
За Бруно Латуром, межа між природою та культурою має бути затерта: нам більше не допомагають ці два розрізнені способи мислення — світи природи й культури як окремі активні системи. Діалектика також більше не здається потрібною моделлю індивідуального, суспільного, природного розвитку. Під сумнівом — патетична віра в концепцію розвитку як людини, так і суспільств, принаймні бачення їх як лінійного процесу. Концепція натуракультура (Аґустін Фуентеc, Донна Харавей) спрямована не тільки на людське, але й на не-людське. Постгуманізм бачить активного учасника середовища не лише в людині, а й у всіх інших формах живої та неживої матерії. Шукає відповіді в гібридній формі людського буття — у людині-кіборгу, людині, що втратила знайому форму й набула нових можливостей, а значить, нового середовища. Етичні питання звучать гостро, а на кін поставлене виживання: відвернення екологічної та мілітарної катастрофи.
(…)
Лейтмотивом, ключем-символом виставки є конусна фігура, що морфує: з роботи в роботу вона перетворюється на шип, сльозу, росте із землі, як кущ, дерево, сталагміт чи скеля. Шипами пробивається з людини й із землі, краплями-променями летить від сонця. Проявляється в чіткому світі міста жива сила природної стихії. Сонце гострими краплями еманує тепло, що породжує і знищує життя. Людина та речі виявляються теж наділеними силою еманувати сховану в них енергію. Не має кордонів, невидиме, всепроникне — трансцендентне, як дух, смертельне, як життя. У ньому всі є учасниками, а життя постає як окремі сцени, де констатовані нові зіткнення, нові зв’язки. Герой-велетень мутує. Сили, які він виявляє, дають йому нові можливості: дихати, пересуватися, відтворювати себе. Мутація є натуральним механізмом виживання, що особливо гостро проявляє себе у катастрофічних умовах. Той, хто виживає, мутує, але не кожен здатен до адаптації в цьому середовищі».
Ця серія — не про катастрофу, але й не про спасіння. Це балансування на тій тонкій межі, за якою можливість змінитися вже є, але нова форма невизначена.
Красно запрошуємо!
20.02 — 16.03.2025
Вернісаж: 20.02 о 16:00
Дніпровський художній музей
Кураторка — Марія Варлигіна
Є тіло, є світ, є мить, у яку все змінюється. Межа між стабільністю та рухом розмитіша, ніж здається. У новому циклі робіт Володимир Габуда працює з фізичною і метафізичною пластичністю.
Постгуманістична концепція натуракультури позбавляє нас ілюзії окремішності людського та нелюдського. У світі «Мутації» ця думка матеріалізується. Тут немає природи, яка ще/вже не є культурою, та й сам світ діє як фізична стихія, великий організм. Найважливішим є розуміння енергії — невидимої, всепроникної, небезпечної.
З концепції до виставки: «“Мутації” — це афективна ситуація, у яку, наче в пастку, потрапили речі та живі істоти. Під тиском обставин і власної синергії її учасники мають змінити зовнішню і внутрішню форму, аби вижити.
Цикл вихоплює світ на невідомому нам зрізі його буття — що було до, що буде далі. Він розповідає про три виміри: місто, берег та химерний простір. У ньому не ховається втрачений рай, не подано жодного сигналу про утопійне майбутнє. Та чи дійсно метою будь-якого світу є розвиток? Чи дійсно розвиток є чимось іншим, ніж наше спрагнене бажання сенсу? Філософ Юрій Олійник писав: якщо допустити, що історія може мати також нелінійний розвиток, то перше враження буде про “вимкнення часу”. Тоді, згідно з дослідником, є ризик опинитися в “знерухомленому хаосі подій”, та насправді звільнення з лінійної історії не вбиває час як такий. Цикл Габуди можна побачити як одномоментну багатоканальну сцену. Уся серія — тугий вузлом часових режимів. Сплеск енергій, що стався в одній зі сцен, уже ніколи не мине, не розсіється — він завжди буде.
За Бруно Латуром, межа між природою та культурою має бути затерта: нам більше не допомагають ці два розрізнені способи мислення — світи природи й культури як окремі активні системи. Діалектика також більше не здається потрібною моделлю індивідуального, суспільного, природного розвитку. Під сумнівом — патетична віра в концепцію розвитку як людини, так і суспільств, принаймні бачення їх як лінійного процесу. Концепція натуракультура (Аґустін Фуентеc, Донна Харавей) спрямована не тільки на людське, але й на не-людське. Постгуманізм бачить активного учасника середовища не лише в людині, а й у всіх інших формах живої та неживої матерії. Шукає відповіді в гібридній формі людського буття — у людині-кіборгу, людині, що втратила знайому форму й набула нових можливостей, а значить, нового середовища. Етичні питання звучать гостро, а на кін поставлене виживання: відвернення екологічної та мілітарної катастрофи.
(…)
Лейтмотивом, ключем-символом виставки є конусна фігура, що морфує: з роботи в роботу вона перетворюється на шип, сльозу, росте із землі, як кущ, дерево, сталагміт чи скеля. Шипами пробивається з людини й із землі, краплями-променями летить від сонця. Проявляється в чіткому світі міста жива сила природної стихії. Сонце гострими краплями еманує тепло, що породжує і знищує життя. Людина та речі виявляються теж наділеними силою еманувати сховану в них енергію. Не має кордонів, невидиме, всепроникне — трансцендентне, як дух, смертельне, як життя. У ньому всі є учасниками, а життя постає як окремі сцени, де констатовані нові зіткнення, нові зв’язки. Герой-велетень мутує. Сили, які він виявляє, дають йому нові можливості: дихати, пересуватися, відтворювати себе. Мутація є натуральним механізмом виживання, що особливо гостро проявляє себе у катастрофічних умовах. Той, хто виживає, мутує, але не кожен здатен до адаптації в цьому середовищі».
Ця серія — не про катастрофу, але й не про спасіння. Це балансування на тій тонкій межі, за якою можливість змінитися вже є, але нова форма невизначена.
Красно запрошуємо!
20.02 — 16.03.2025
Вернісаж: 20.02 о 16:00
Дніпровський художній музей
Кураторка — Марія Варлигіна
14 Comments
49xdrv
f6esk6
0czu6s
Inventonslemondedapres : l’allié des joueurs qui recherchent des casinos en ligne aux interfaces modernes et ergonomiques.
Inventonslemondedapres vous présente uniquement des casinos en ligne sérieux, testés et approuvés par des joueurs exigeants.
Avec Inventonslemondedapres, accédez aux casinos en ligne les plus recommandés par
une communauté de joueurs expérimentés !
5mi4on
qox8al
ij5t6i
1414sr
qfsxnf
9pytvb
90psna
vcdj6p