Значение православных традиций в истории развития украинского общества в целом, развития отечественной культуры, науки, философской мысли в частности, переоценить сложно. Так же, как и трудно будет переоценить значение сакрального искусства христианского мира на пути формирования общих тенденций иЗначення православних традицій в історії розвитку українського суспільства загалом, розвитку вітчизняної культури, науки, філософської думки зокрема, переоцінити складно. Так само, як і сутужно буде переоцінити значення сакрального мистецтва християнського світу на шляху формування загальних тенденційних та
исключительных региональных особенностей украинского изобразительного искусства. Не потому ли День крещения Киевской Руси-Украины является знаковым событием, определившим вектор политического, духовного, культурного развития общества.
В этом году Днепропетровский художественный музей присоединяется к программе государственного празднования знаковой даты. Тематически выставочный блок «Иконопись-XVIII – XIX в.», Представленный в постоянной экспозиции преимущественно приднепровскими иконами, впервые дополнится тремя произведениями этого же периода, в свое время попавшими в музейное собрание из одного из местных соборов в неудовлетворительном состоянии и только недавно отреставрированными.
Представленные храмовые иконы различаются по типу, композиционными особенностями и исполнительской манерой.
Древнейшей из них, по оценке музейных специалистов, считается «Спас нерукотворный» (кон. XVII в.). И не только по возрасту можно поставить эту икону в ряде других обособленно. Распространенный в иконописи «сюжет», воплощаясь в различных изображениях, всегда будет выделятся, прежде всего, своей исключительной легендой о возникновении. Как видно уже из названия, образ Христа возник нерукотворно- в результате соприкосновения лика Господня и ткани (Убруса, платка). По разным легендам явился людям «Спас нерукотворный» по-разному. Согласно одной из версий, реликвия проступила на платке благостной женщины Вероники, которая вытерла ею Спасителю лицо, когда он нес крест на Голгофу. По другой версии, святыня образовалась по воле самого Иисуса и передана была царю Эдессы Авгару V для лечения, так как царскому художнику-посланнику не удалось написать лик Сына Божьего или привезти его лично к больному. Таким образом можно видеть и различный характер икон этого типа: в католической иконописной традиции лик Спасителя выглядит в основном мученическим, увенчанным венком из терна, запятнанным кровью, а в православной – спокойным и умиротворенным, как, к примеру, на музейной иконе.
Иконографический тип иконы «Христос на престоле» (XIX в.) Близок к предыдущей, поскольку прототипом изображаемого лику Иисуса считается «Спас нерукотворный», а уже символика престола сложилась позднее- воплощение всего мира (царства земного и небесного), пребывающего под властью Сына Божьего. Обычно рядом с Спасителем изображают ангелов, святых и серафимов, как на иконе из музейного собрания. Но иногда возможно вписание в композицию фигур императоров, королей, архиепископов и т.д., для выражения идеи сакрального происхождения их власти.
По ряду представленных икон композиционно также отличается икона с клеймами «Воскресение – Сошествия в ад с двунадесятыми праздниками» (XIX в.). Сюжет, понятный уже из названия, известный в византийском искусстве, начиная с VIII в. Сошествия Христа в ад – одна из частей Страстей Христовых. Считается, что это произошло на второй день пребывания Иисуса в гробу. Спаситель, разнеся ворота ада, принес туда свою проповедь, освободил заключенные там души, вывел из ада всех ветхозаветных праведников, а также Адама и Еву. Впрочем, следует понимать это скорее в метафорическом смысле, а не конкретном. Именно поэтому иконы с этим сюжетом часто поражают своим символическим композиционным решением. В иконе из музейной коллекции упомянутому евангельскому сюжету отведено центральное поле, а в двенадцати клеймах изображены двенадцать главных христианских праздников. виняткових регіональних особливостей українського образотворчого мистецтва. Чи не тому День хрещення Київської Русі-України є знаковою подією, що визначила вектор політичного, духовного, культурного розвитку нашого суспільства.
Цьогоріч Дніпропетровський художній музей долучається до програми державного відзначення знакової дати. Тематично-виставковий блок «Іконопис XVІІ – XІХ ст.», представлений в постійній експозиції переважно придніпровськими іконами, вперше доповниться трьома творами цього ж періоду, які свого часу потрапили до музейного зібрання з одного з місцевих соборів у незадовільному стані і тільки недавно були відреставровані.
Представлені ікони храмового вжитку різняться за типом, композиційними особливостями та виконавською манерою.
Найдавнішою з них, за оцінкою музейних фахівців, вважається «Спас нерукотворний» (к. XVII ст.). Та не лише за віком можна поставити цю ікону в ряді інших окремішньо. Поширений в іконописі «сюжет», втілюючись у різних зображеннях, завжди буде видаватися особливим через, перш за все, свою виняткову легенду виникнення. Як видно вже з назви, образ Христа виник в нерукотворний спосіб — внаслідок дотику лика Господнього до тканини (убруса, хустки). За різними легендами явився людям «Спас нерукотворний» по-різному. Згідно з однією з версій, реліквія проступила на хустці милостивої жінки Вероніки, котра обтерла нею Спасителю обличчя, коли він ніс хреста на Голгофу. За іншою версією, святиня утворилася за волею самого Ісуса і передана була цареві Едеси Авгару V для зцілення, оскільки царевому художнику-посланцю не вдалося написати лик Сина Божого або привезти його особисто до хворого. Відтак можна бачити і різний характер ікон цього типу: у католицькій іконописній традиції лик Спасителя виглядає, здебільшого, мученицьким, увінчаним вінком із терену, заплямованим кров’ю, а у православній — спокійним та умиротвореним, як, до прикладу, на музейній іконі.
Іконографічний тип ікони «Христос на престолі» (ХІХ ст.) близький до попередньої, оскільки прототипом зображуваного лику Ісуса багато в чім вважається «Спас нерукотворний», а вже символіка престолу склалася пізніше як утілення всього світу (царства земного і небесного), перебуваючого під владою Сина Божого. Зазвичай обабіч Спасителя зображають янголів, святих та серафимів, як на іконі з музейного зібрання. Але іноді можливе вписання до композиції фігур імператорів, королів, архієпископів тощо, задля вираження ідеї сакрального походження їхньої влади.
З ряду представлених ікон композиційно також вирізняється ікона з клеймами «Воскресіння – Зшестя до пекла з двунадесятими празниками» (ХІХ ст.). Сюжет, зрозумілий вже з назви, відомий у візантійському мистецтві, починаючи з VIII ст. Зшестя Христа до пекла — одна з частин Страстей Христових. Вважається, що це відбулося на другий день перебування Ісуса у гробі. Спаситель, рознісши ворота пекла, приніс туди свою проповідь, визволив ув’язнені там душі, вивів з пекла всіх старозавітних праведників, а також Адама та Єву. Втім, слід розуміти це радше в метафоричнім значенні, а не конкретнім. Саме тому ікони з цим сюжетом часто вражають своїм символічно-композиційним вирішенням. В іконі з музейної колекції згаданому євангельському сюжету відведено центральне поле, а в дванадцяти клеймах зображено дванадцять головних християнських свят.