В Украине День влюбленных (Валентинов день) отмечается по-разному. В феврале 2018 года Художественный музей приурочивает экспонат месяца этой традиции. Посетителям предлагается интересная история, которая в В Україні День закоханих (Валентинів день) відзначається по-різному. В лютому 2018 року Художній музей приурочує експонат місяця до цієї традиції. Відвідувачам пропонується цікава історія, яка в певній мірі стосується кохання. І це картина
определенной степени касается любви. И это картина Николая Николаевича Ге – выдающегося живописца, мастера исторической картины.
Николай Николаевич Ге (15 (27) февраля 1831, Воронеж, Российская империя – 1 (13) июня 1894, хутор Ивановский, Черниговская губерния, Российская империя (ныне с. Шевченко, Бахмачский район, Черниговская область, Украина) – украинский и русский живописец , художник-передвижник, мастер портретов, исторических и религиозных полотен. Жизнь и творчество художника связаны с Украиной – с 1876 года проживал на Черниговщине, много преподавал в украинских художественных школах, помогал талантливой молодежи, финансово способствовал открытию памятника Николаю Гоголю в Нежине (1881).
Художественный талант Николая Ге проявился достаточно рано. Однако, в 1847 году, после окончания гимназии, Ге, по совету отца, поступает на математическое отделение Киевского университета. Позже он переводится в Петербургский университет. Оказавшись в столице империи, он, в большинстве благодаря своему другу скульптору П. Забелло, который тогда учился в Академии искусств, попал в среду художественной молодежи. Страсть к рисованию вытесняет интерес к наукам. Не закончив курса обучения на математическом отделении, Николай Николаевич поступает в Академию художеств. Девятнадцатилетний Ге пришел в Академию художеств со сложившимися взглядами и вкусом.
В 1856 году Николай Ге получил за картину «Саул у Аендорской колдуньи» Большую золотую медаль Академии художеств и право на выезд за границу. Сначала Ге посетил Германию, Швейцарию, Францию, после того несколько лет прожил в Италии.
Находясь в Италии, художник интересуется историей края, пытается совместить драматизм сюжета с исторической достоверностью. Он обращается к изучению источников – памятников Рима. В 1857 – 1858 годах в двух вариантах пишет картины из жизни весталок – жриц богини Весты. Весталки давали обет целомудрия, которого должны были придерживаться 30 лет, то есть в течение всего времени пребывания на службе Весты. По истечении 30 лет возвращались к своим семьям и могли выходить замуж. Весталки носили длинные белые туники и повязки на головах, при жертвоприношениях закрывали лица. Их обязанностью было бдение священного огня и поддержание порядка в храме. Руководила ими старшая весталка, которая получала приказы от верховного жреца. Если в храме погаснет священный огонь, весталку, которая выполняла службу, били. За нарушение обета целомудрия весталку живьем закапывали в землю. Считалось, что Рим не может брать на себя такой грех, как смертная казнь весталки, поэтому их наказывали погребением заживо (на злодейском поле, лат. Campus Sceleratus, что находился в пределах города в Коллинских ворот на холме Квиринале) с небольшим запасом пищи, что формально не было смертной казнью, а соблазнителя засекали до смерти. Обвинение весталки в прелюбодеянии не всегда заканчивалось смертью последней, иногда жрицам удавалось оправдаться. В 418 году до н. э. весталка Постума оправдалась перед судом и получила предписание в дальнейшем выглядеть не миловидной, но благочестивой.
Без всякого сомнения, художника поразила эта трагическая история, которую он и передал на холсте.
Картину Н.Н.Ге можно увидеть с 1 по 28 февраля в зале постоянной экспозиции, а на интересную лекцию приглашаем 14 февраля 2018 года в 14.00
Миколи Миколайовича Ге – видатного живописця, майстра історичної картини.
Мико́ла Микола́йович Ґе(15 (27) лютого 1831, Воронеж, Російська імперія — 1 (13) червня 1894, хутір Іванівський, Чернігівська губернія, Російська імперія (нині с. Шевченка, Бахмацький район, Чернігівська область, Україна) — український і російський живописець, художник–передвижник, майстер портретів, історичних і релігійних полотен. Життя і творчість митця пов’язані з Україною — від 1876 року проживав на Чернігівщині, багато викладав в українських художніх школах, допомагав талановитій молоді, фінансово сприяв відкриттю пам’ятника Миколі Гоголю в Ніжині (1881).
Художній талант Миколи Ге проявився досить рано. Проте, у 1847 році, після закінчення гімназії, Ґе, за порадою батька, вступає до математичного відділення Київського університету. Пізніше він переводиться до Петербурзького університету. Опинившись у столиці імперії, він, у більшості завдяки своєму другові скульпторові П. Забелло, який тоді навчався в Академії мистецтв, потрапив у середовище мистецької молоді. Пристрасть до малювання витісняє інтерес до наук. Не закінчивши курсу навчання на математичному відділенні, Микола Миколайович вступає до Академії мистецтв. Дев’ятнадцятирічний Ґе прийшов до Академії мистецтв із сформованими поглядами та смаком.
У 1856 році Микола Ґе отримав за картину «Саул в Аендорської чаклунки» Велику золоту медаль Академії мистецтв і право на виїзд за кордон. Спочатку Ґе відвідав Німеччину, Швейцарію, Францію, після того кілька років прожив в Італії.
Перебуваючи в Італії художник цікавиться історією краю, намагається поєднати драматизм сюжету з історичною достовірністю. Він звертається до вивчення джерел – пам’ятників Риму. В 1857 – 1858 рр.в двох варіантах пише картини з життя весталок – жриць богині Вести. Весталки давали обітницю цнотливості, якої мусили дотримуватися 30 років, тобто протягом усього часу перебування на службі Вести. По 30 роках поверталися до своїх родин і могли виходити заміж. Весталки носили довгі білі туніки й пов’язки на головах, при жертвоприношеннях закривали обличчя. Їхнім обов’язком було пильнування священного вогню і підтримування порядку в храмі. Керувала ними старша весталка, яка одержувала накази від верховного жерця. Коли в храмі гас священний вогонь, весталку, яка виконувала службу, били. За порушення обітниці цнотливості весталку живцем закопували в землю. Вважалося, що Рим не може брати на себе такий гріх, як страта весталки, тому їх карали похованням заживо (на злочинницькому полі, лат. Campus Sceleratus, що знаходився в межах міста у Коллінськіх воріт на пагорбі Квіріналі) з невеликим запасом їжі, що формально не було смертною карою, а спокусника засікали до смерті. Звинувачення весталки в перелюбстві не завжди закінчувалося смертю останньої, іноді жрицям вдавалося виправдатися. У 418 році до н. е. весталка Постума виправдалася перед судом і отримала припис надалі виглядати не миловидною, але благочестивою.
Без всякого сумніву, митця вразила ця трагічна історія, яку він і передав на полотні.
Картину М.М.Ге можна побачити з 1 по 28 лютого в залі постійної експозиції, а на цікаву лекцію запрошуємо 14 лютого 2018 року о 14.00