«Может, бегать я уже не готов, но сколько могу рассказать вам!», – Улыбаясь в усы, в творческом пылу обращался к нам Владимир Падун еще несколько месяцев назад – в разгар лета.
А уже сентябрь стал месяцем, когда Владимир Макарович ушел от нас. Этот 74-й сентябрь стал последним месяцем осени художника …
Владимир Падун – самобытный Днепровский художник, собиратель народного творчества, любимый преподаватель, колоритная фигура, личность незаурядного таланта.
Говорить о нем можно очень долго и интересно. Ведь сейчас редко можно встретить человека, который жил бы в такой, как нам казалось, невероятной гармонии с миром, с родной землей, с людьми и с самим собой.
Характер Владимира Макаровича читается в его работах – ярких, чистых в цвете, по-народному мудрых, художественно «достоверных». А иначе и быть не могло. Художник никогда не уставал повторять, что «без души не может выйти картины», «без бога не может быть творчества», имея в виду внимательность к натуре, любовь к природе.
Художника, который бы так прочно держался на родном грунте, еще надо поискать. То, с каким восторгом и усердием Владимир Падун относился к народному творчеству, возвышали его в наших глазах не просто до уровня собирателя, а скорее – хранителя имманентной мудрости, колорита своего народа.
И сколько же еще он «мог нам рассказать» …
Немало времени понадобится нам, чтобы осознать масштабы этой потери, и куда больше времени – чтобы на место Владимира Падуна пришла достойная смена.
Коллектив музея выражает глубокие соболезнования родным и близким Владимира Макаровича.
Уважение и благодарность художнику за его творческое наследие, за педагогическую и просветительскую деятельность.
Светлая память.
«Може, бігати я вже й не ладен, але ж скільки можу розказати вам!», — посміхаючись у вуса, в творчім запалі звертався до нас Володимир Падун ще кілька місяців тому — у розпал літа.
А вже вересень став місяцем, коли Володимир Макарович пішов від нас. Цей 74-й вересень лишився останнім місяцем осені митця…
Володимир Падун — самобутній дніпровський художник, збирач народної творчості, улюблений викладач, колоритна постать, особистість непересічного хисту.
Говорити про нього можна невпинно довго й цікаво. Адже нині рідко можна зустріти людину, котра жила б у такій, як нам здавалося, неймовірній гармонії зі світом, з рідною землею, з людьми та із собою.
Вдача Володимира Макаровича читається в його роботах — яскравих, чистих в кольорі, по-народному мудрих, художньо «достовірних». А інакше й бути не могло. Митець ніколи не втомлювався повторювати, що «без душі не може вийти картини», «без бога не може бути творчості», маючи на увазі уважність до натури, любов до природи.
Художника, який би так міцно тримався на ріднім ґрунті, ще треба пошукати. Те, з яким захватом і пильністю Володимир Падун ставився до народної творчості, вивищувало його в наших очах не просто до рівня збирача, а радше — хранителя іманентної мудрості, колориту свого народу.
І скільки ж ще він «міг нам розказати»…
Немало часу знадобиться нам, аби усвідомити масштаби цієї втрати, і куди більше часу — аби на місце Володимира Падуна прийшла гідна зміна.
Колектив музею висловлює глибоке співчуття рідним та близьким Володимира Макаровича.
Шана і вдячність митцеві за його творчу спадщину, за педагогічну й просвітницьку діяльність.
Світла пам’ять.